Про ратифікацію Європейської конвенції

Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про спільне кінематографічне виробництво»

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на telegram

2 жовтня 1992 року в Страсбурзі від імені України було підписано Європейську конвенцію про спільне кінематографічне виробництво. Верховна Рада Україна ратифікувала Конвенцію 18.03.2009 року (шляхом прийняття Закону України за № 1140-VI). Чинна редакція – зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 18 вересня 2013 року № 579-VII

Сутність Конвенції

В статті 1 Конвенції її сторони зобов’язуються сприяти розвитку європейського спільного кінематографічного виробництва.

Конвенція застосовується до:

  • продуктів спільного – виробництва, до створення яких залучено принаймні трьох співвиробників, розташованих на території трьох різних Сторін Конвенції; та
  • продуктів спільного виробництва, до створення яких залучено принаймні трьох співвиробників, розташованих на території трьох різних Сторін Конвенції, та одного чи більше співвиробників, які не розташовані на території цих Сторін. Однак загальний внесок співвиробників, які не розташовані на території Сторін Конвенції, не може перевищувати 30 % загальної собівартості.

Відповідно до статті 4 Конвенції європейські кінематографічні твори, які створено як продукти багатостороннього виробництва і які підпадають під сферу застосування Конвенції, мають пільги, надані національним фільмам законодавчими та регулятивними положеннями, чинними на території кожної зі Сторін Конвенції, які брали участь у відповідному спільному виробництві. Пільги надаються кожному співвиробнику Стороною, на території якої він розташований.

Будь-яке спільне виробництво кінематографічних творів підлягає затвердженню компетентними органами Сторін, на території яких розташовані співвиробники, після консультацій між компетентними органами. Проєктам відверто порнографічного характеру або таким, що пропагують насильство чи відкрито ображають людську гідність, статус продукту спільного виробництва не може бути наданий (стаття 5 Конвенції). Компетентним органом з надання статусу продукту спільного виробництва в Україні виступатиме Міністерство культури і туризму України.

В статті 8 Конвенції встановлено, що внесок кожного зі співвиробників включає фактичну технічну й творчу участь. Крім того, внесок співвиробників, який стосується творчого, технічного та акторського персоналу, складу виконавців та обладнання, повинен бути пропорційним розміру їхнього фінансового внеску.

Вимоги до продуктів, яким може надаватися статус спільного продукту виробництва, містяться в статті 9 Конвенції.

Відповідно до статті 10 Конвенції у кінематографічних відносинах між Сторонами повинен підтримуватися загальний баланс стосовно як загальної суми інвестованих коштів, так і технічної та творчої участі у створенні кінематографічних творів спільного виробництва. Сторона, яка через обґрунтований період помічає дефіцит у своїх відносинах у галузі спільного виробництва з однією чи більше Сторонами, щоб зберегти свою культурну самобутність, може втримуватися від затвердження подальшого продукту спільного виробництва доти, доки не будуть відновлені збалансовані кінематографічні відносини з такою чи такими Сторонами.

Передбачено, що кожна Сторона має сприяти в’їзду технічного і акторського персоналу інших Сторін, який бере участь у створенні продукту спільного виробництва, на її територію, його перебуванню на ній, а також наданню дозволів на роботу на її території. Так само кожна Сторона надає дозвіл на тимчасове ввезення та вивезення обладнання, необхідного для виробництва та розповсюдження кінематографічних творів (стаття 11 Конвенції).

Згідно зі статтею 13 Конвенції, якщо кінематографічний твір спільного виробництва експортується до країни, в якій імпорт кінематографічних творів підлягає квотуванню, і якщо одна зі Сторін-співвиробників не має права вільного ввезення її кінематографічних творів до країни-імпортера:

  • кінематографічний твір, як правило, додають до квоти країни з найбільшою участю;
  • кінематографічний твір додають до квоти країни, яка має найліпші можливості для експортування до країни-імпортера, якщо участь різних країн у виробництві кінематографічного твору є однаковою;
  • кінематографічний твір включають до квоти Сторони, яка надала режисера-постановника, якщо положення наведених вище підпунктів застосувати не можливо.

Під час надання статусу продукту спільного виробництва компетентний орган Сторони має право вимагати від співвиробника, розташованого на її території, виготовлення остаточного варіанта кінематографічного твору однією з мов цієї Сторони (стаття 14 Конвенції).

Відповідно до статті 15 Конвенції, якщо співвиробники не вирішать інакше, то на міжнародних фестивалях кінематографічні твори спільного виробництва демонструє Сторона, на території якої розташований співвиробник з найбільшою участю, або, якщо фінансова участь однакова, – Сторона, яка надала режисера-постановника.

Конвенція є відкритою для підписання державами – членами Ради Європи та іншими державами – учасницями Європейської культурної конвенції, які можуть висловити згоду бути зобов’язаними шляхом:

  • підписання без застереження стосовно ратифікації, прийняття чи затвердження; або
  • підписання з умовою ратифікації, прийняття чи затвердження з подальшою ратифікацією, прийняттям чи затвердженням.

Передбачено, що ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.